ХХ століття незважаючи на свій стрімкий
науково-технічний розвиток, геніальні відкриття й інновації, небачений злет
людської думки, увійшло в історію людства передусім як найскладніша і
найсуперечливіша епоха кривавих війн і революцій, бурхливих потрясінь і
тоталітарних режимів, трагедій окремої людини і навіть цілих народів. Драматичні події цієї епохи вплинули на
розвиток культури людства.
Естетичну палітру епохи І пол. ХХ ст.
передусім визначає таке явище, як модернізм. Модернізм – це спільна назва
мистецьких напрямів та течій ХХ століття, яким притаманні спроби відобразити
нові явища суспільства новими художніми засобами.
На той час мистецтво втрачає функцію
наслідування життя, зосереджує увагу на висвітленні нового ставлення до людини
та її проблем. Основним завданням митців стають пізнання законів людської
свідомості та пошуки різноманітних форм відтворення нової художньої реальності.
На розвиток модернової культури великий вплив мали філософські теорії Ф.Ніцше, А.Бергсона,
З.Фрейда та ін.
У літературі модернізм виникає спочатку у
французькій поезії другої половини ХІХ ст. (Ш.Бодлер, А.Рембо, П.Верлен та
ін.), згодом поширюється в інших європейських країнах і з'являється в прозі
(Ф.Кафка, Дж.Джойс, М.Пруст та ін.), в драматургії (Г.Ібсен, М.Метерлінк та
ін.).
Головними модерністськими течіями того
періоду були імпресіонізм і символізм.
Імпресіонізм
(від фр. Impression – враження) – течія модернізму, яка відзначається
витонченим відтворенням особистих вражень та спостережень, мінливих миттєвих
відчуттів та переживань.
Слово
«імпресіонізм», як відомо, утворилось випадково, коли виникла потреба дати
назву картині К.Моне з видом з вікна на порт у Гаврі для виставки 1874 року. І
вона прозвучала як «Враження. Сонце, яке сходить». Вигадка критика Л.Леруа,
який першим сказав про імпресіонізм, не була позбавлена оригінальності та
прижилась.
Художник
Поль Сіньяк характеризував мистецтво своїх вчителів трьома словами: «життя,
рух, радість».
У
літературі імпресіонізм представляють брати Гонкури, А.Доде, Гі де Мопассан,
П.Верлен (Франція), С.Цвейг, А.Шніцлер (Австрія), С.Віткевич (Польща),
М.Коцюбинський, М.Вороний.
Символізм
(з грецької symbolon – знак, символ) формується як літературна течія перш за
все завдяки творчості французьких поетів П.Верлена, А.Рембо, Г.Аполлінера,
С.Малларме. Загальні риси символізму:
1.
В основі художньої системи – символ, це засіб
уникнути повсякденності, досягти ідеальної суті світу – краси;
2.
Поет – божество, бо він інтуїтивно відчуває
шлях до істини;
3.
Відмова від зображення конкретної дійсності;
відображення світу через вічні ідеї та образи;
4.
Заглиблення у світ духовних переживань
людини;
5.
Апокаліптичне протиставлення тлінного,
минулого і безкінечного, вічного;
6.
Злиття символів і алегорій з плином душевних
настроїв;
7.
Основними художніми засобами є складений
метафоризм, іномовлення, натяки, символи, музикальність.
Французькі символісти залишили нам неперевершені зразки лірики, що
змушують любити і страждати, думати і поринати в невідоме, шукати вічний смисл
буття серед ідей та образів, які знаходяться не на землі, а в безмежному,
космічному просторі. Це поезія Краси, Духу, Вічності.
Приблизно
в 1905-1907 роках російський символізм переживає кризу. Виникла нова течія
модернізму – акмеїзм. Акмеїзм (від
грецьк. Acme – найвищий ступінь будь-чого, квітуча сила) теоретично
обґрунтований у працях М.Гумільова, С.Городецького, які у 1913 р. опублікували свої маніфести.
Основні
положення акмеїзму:
1.
Розвиток традицій світової класики;
2.
Наповнення слів усвідомленим змістом;
3.
Відображення духовного світу особистості;
4.
Спрямованість на удосконалення поетичної
майстерності.
До
зрілого модернізму належать такі течії як імажинізм, екзистенціалізм. У 10-30
р.р. ХХ ст. у творчій практиці Дж.Джойса, М.Пруста та інших письменників
виникла літературна школа «потоку свідомості».
Модернізм
сприяв кардинальній зміні художнього мислення і форм творчості у літературі ХХ
ст.
Немає коментарів:
Дописати коментар